Якби не було втіхи (внутрішнє)

«Монахи, якби в оці не було втіхи, то живі істоти не захоплювались би ним. Та оскільки в оці є втіха, живі істоти ним захоплюються. Якби в оці не було вади, то живі істоти не розчаровувались би в ньому. Та оскільки в оці є вада, живі істоти розчаровуються в ньому. Якби від ока не було порятунку, то живі істоти не змогли б врятуватись від ока. Та оскільки від ока є порятунок, то живі істоти здатні врятуватись від нього. Монахи, якби у вусі не було втіхи... у носі... у язику... у тілі... Монахи, якби в розумі не було втіхи, то живі істоти не захоплювались би ним. Та оскільки в розумі є втіха, живі істоти ним захоплюються. Якби в розумі не було вади, то живі істоти не розчаровувались би в ньому. Та оскільки в розумі є вада, живі істоти розчаровуються в ньому. Якби від розуму не було порятунку, то живі істоти не змогли б врятуватись від розуму. Та оскільки від розуму є порятунок, то живі істоти здатні врятуватись від нього. Допоки живі істоти не осягнуть згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести внутрішніх сфер так, як воно є, вони не знайдуть порятунок від цього світу — з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми — і не житимуть відсторонено, вільно, з розумом, вільним від перепон. Та коли живі істоти осягнуть згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести внутрішніх сфер так, як воно є, вони знайдуть порятунок від цього світу — з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми — і житимуть відсторонено, вільно, з розумом, вільним від перепон».