До мого пробудження (зовнішнє)

«Монахи, ще до мого пробудження — коли я був непробудженим та направлявся до пробудження — я подумав: “В чому втіха видимого, в чому вада видимого, в чому порятунок від нього? В чому втіха звуків... запахів... смаків... дотиків... В чому втіха думок, в чому вада думок, в чому порятунок від них?“ Тоді я подумав: “Задоволення та радість, що виникають від видимого — в цьому його втіха. Те, що видиме непостійне, є стражданням та тлінне — в цьому його вада. Викорінення та відкидання бажання й жаги до видимого — в цьому порятунок від нього. Задоволення та радість, що виникають від звуків... запахів... смаків... дотиків... Задоволення та радість, що виникають від думок — в цьому їх втіха. Те, що думки непостійні, є стражданням та тлінні — в цьому їх вада. Викорінення та відкидання бажання й жаги до думок — в цьому порятунок від них.“ І допоки я не осягнув таким чином згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести зовнішніх сфер, я не оголошував про своє найвище пробудження в цьому світі з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми. Та коли я осягнув таким чином згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести зовнішніх сфер, я оголосив про своє найвище пробудження в цьому світі з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми. Знання та бачення виникли в мені: “Непохитне моє визволення; це моє останнє народження; подальших народжень не буде”».