До мого пробудження (внутрішнє)

В Саватхі. «Монахи, ще до мого пробудження — коли я був непробудженим та направлявся до пробудження — я подумав: “В чому втіха ока, в чому вада ока, в чому порятунок від нього? В чому втіха вуха... носа... язика... тіла... В чому втіха розуму, в чому вада розуму, в чому порятунок від нього?“ Тоді я подумав: “Задоволення та радість, що виникають від ока — в цьому його втіха. Те, що око непостійне, є стражданням та тлінне — в цьому його вада. Викорінення та відкидання бажання й жаги до ока — в цьому порятунок від нього. Задоволення та радість, що виникають від вуха... носа... язика... тіла... Задоволення та радість, що виникають від розуму — в цьому його втіха. Те, що розум непостійний, є стражданням та тлінний — в цьому його вада. Викорінення та відкидання бажання й жаги до розуму — в цьому порятунок від нього.“ І допоки я не осягнув таким чином згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести внутрішніх сфер, я не оголошував про своє найвище пробудження в цьому світі з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми. Та коли я осягнув таким чином згідно з дійсністю втіху, ваду та порятунок щодо цих шести внутрішніх сфер, я оголосив про своє найвище пробудження в цьому світі з його богами, Марами та Божествами, цим поколінням з його аскетами та брахманами, богами та людьми. Знання та бачення виникли в мені: “Непохитне моє визволення; це моє останнє народження; подальших народжень не буде”».